Лепский М.А. Феномен соціально-технологічного укладу //Культурологічний вісник. Науково-теоретичній щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя, 2010. – Вип. 24. - С.63-71.

М.А. Лепський,

Феномен соціально-технологічного укладу

Концепція соціально-технологічних укладів формується, з одного боку, за аналогією з дослідженнями соціально-економічних укладів, з іншого - у дослідженні довгих хвиль розвитку технологічного укладу соцієтальної сфери в цілому, та соціальної сфери, зокрема.

Сучасне пізнання соціальних процесів повертається до класичних принципів об’єктивності та науковості після періоду постмодерністської неузгодженості та суб’єктивних маніпуляцій, свавілля, які видавалися за принципи нового етапу розвитку науки. Постмодернізм надав багатий матеріал для дослідження суб’єкта пізнання, який не обмежений вузькими принципами. Водночас постало питання про повернення до досліджень суб’єкт – суб’єкт – об’єктного характеру. Однією з важливих проблем визначення майбутнього суспільства є дослідження соціально-технологічних укладів, які мають евристичність відносно циклічності розвитку суспільства.

Об’єктом нашої наукової розвідки є феномен соціально-технологічних укладів, а предметом - мисленеві моделі дослідження цього феномену. Метою статті є дослідження суттєвих процесів, які визначають та характеризують феномен соціально-технологічного укладу.

Етимологія поняття "уклад” має декілька значень. По-перше, уклад має походження від кореню «клад», те, що «складено» або «покладено». Вже в цьому значенні наявними є багато елементів або складових, та випадковий (самоорганізаційний) або спрямований характер їх поєднання.

Уклад це «1. Порядок, якй був установлений або склався (у житті, побуті, родині, установі і т.ін.). 2. Тип, форма господарства певної суспільно-економічної формації. 3. Заст. Умова, угода, договір. 4. Діал. Зовнішній вигляд; зовнішність». [1]  У «Новому тлумачному словнику української мови» доповнюється лише перший пункт значеннями «устрій, спосіб, триб» [2].

У російській мові уклад також має схожі значення. Так, у застарілому значенні уклад - «це смуга, яка набивалася на санний полоз» або «сталь (на робочих інструментах)», або «дань, податок». У найбільш загальному вигляді словники визначають «уклад» як «порядок, що склався або складається, в організації будь-чого, устрій будь-чого» [3]; «устрій будь-чого, встановлений або такий, що склався, порядок в організації будь-чого» [4]; «порядок, що встановився, устрій, який склався, (суспільного життя та побуту)» [5].

У смисловому навантаженні визначені такі родові характеристики: змінність укладу -  він установлюється або складається; складність - він формується з різних елементів; визначеність суттєвих ознак - він є типом або формацією, атрибутом цілісності, формою, яка характеризує життя, побут, родини, установи, господарства, психіки, економіки, політики; упорядкованість - він є порядок,  устрій в організації.

Необхідно відмітити також різне співвідношення природності та штучності укладу, як взаємозв’язку самоорганізації та управління у відносинах людей. В цьому значенні «уклад» є процесом, який може бути незавершеним або завершеним, але завжди нестатичним, тим, що має розвиток та функціонування. Самоорганізація укладу, який складається, визначає багатофакторність та багатоманітність проявів, що у подальшому розвинулось у теоретичному питанні про «багатоукладності». В етимологічному смислі укладу відображений діалектичний взаємозв’язок статики  та динаміки, усталеності та мінливості.

Концепція соціально-технологічних укладів має походження з марксистської формаційної концепції, хвильової теорії М.Д. Кондратьєва та інноваційної теорії розвитку.

Поняття формація було впроваджено К. Марксом за аналогією з геологічною наукою, яке позначало геологічні відкладення певного періоду, які становлять собою верстви у земній кулі, що склалися у часі. К.Маркс збільшив наукову сферу використання цього поняття, вклавши у нього новий зміст – соціального, матеріального утворення, але залишивши характеристики виникнення, [с.63] зміни. Родовим відносно категорії суспільної формації є поняття людського суспільства, як відокремленої від природи життєдіяльності людей, яка історично розвивається і визначає рівень розвитку суспільства у історичному процесі. Суспільна формація відображує логіку історичного процесу, його сутнісні характеристики: історично обумовлений суспільний спосіб виробництва, систему суспільних відносин, соціальну структуру, у складі якої визначальне місце мають класи і класова боротьба.

Базовими ланцюгами формаційного розвитку є три великі економічні формації. К. Маркс у 1881 році історичні етапи розвитку суспільства уявляв у вигляді первісної суспільної формації (загальна власність), вторинної суспільної формації (приватна власність) і третинної суспільної формації (суспільна власність).

Первісна суспільна формація, яка ґрунтується на загальному типі власності, характеризується тим, що виробничі відносини не мають окремої форми, а виявляються у сімейно-шлюбних і кровно-родинних відносинах. Це пов’язано з відтворенням людини, засобів існування та продовженням роду, нерозвиненістю праці. В умовах первісної суспільної формації родинні відносини були специфічним засобом виявлення виробничих відносин. Поєднання економічного та родового устрою виявляло патріархальний уклад. Тільки виникнення та розвиток приватної власності надає можливість відокремлювати поняття «економічна формація» і «соціально-економічний уклад». У якості прогресивних епох вторинної суспільної формації визначались азіатський, античний, феодальний і буржуазний способи виробництва. Ці способи виробництва можливо розглядати як формації у вузькому смислі. В історичній перспективі третинна суспільна формація не буде мати соціально-економічні уклади. Формація у марксистській концепції складалася зі способу виробництва і укладу [6].

У той же час, якщо спосіб виробництва розглядався на рівні суспільного виробництва, як взаємозв’язку продуктивних сил і виробничих відносин, то соціально-економічний уклад лише як система виробничих відносин.

Початок дослідження базового поняття уклад пов’язаний з активною дискусією про багатоукладну економіку, у якій співіснують уклади різних формацій.

В.І. Ленін у роботі «До характеристики економічного романтизму» (1897 р.) надає своє бачення категорії уклад, яку він використовував у різних словосполученнях: «уклад суспільного виробництва», «уклад суспільного господарства», «суспільно-економічний уклад». Спираючись на теорію суспільних формацій, В.І. Ленін використовував їх для відображення виробничих відносин, які створюють у своїй сукупності економічну структуру, основу суспільства. Для характеристики соціально-економічного розвитку він використовував також схожі поняття, такі як «устрій суспільного господарства», «устрій суспільно-економічних відносин», «система виробничих відносин», «господарська система», «форми суспільного господарства», «економічний порядок», «економічний устрій» [7].

Активно цю проблему розглядав В.І. Ленін у дискусії з О.О. Богдановим, одним з перших перекладачів марксового «Капіталу» на російську мову та засновника «Тектології» (загальної теорії управління) [8]. В.І. Ленін обґрунтував положення «формаційної теорії» до потреб практики у концепції «багатоукладності». Це було зроблено у його статті «Доклад про продовольчий податок на зібранні секретарів і відповідальних представників осередків РКП (б) м. Москви і Московської губернії», у якій він визначив п’ять укладів на території Росії: 1) патріархальне господарство; 2) дрібне товарне виробництво; 3) капіталістичне виробництво; 4) державний капіталізм; 5) соціалізм [9].

Класичним для марксистського підходу стало визначення поняття «соціально-економічний уклад» Ю.І.Семьоновим.

У марксистський традиції суспільно-економічний уклад (система  суспільного виробництва, суспільне господарство) - цілісна система виробничих відносин визначеного типу, яка формує суспільну форму виробництва. Соціально-економічний устрій того чи іншого суспільства може включати у себе як один, так і декілька суспільно-економічних укладів. У багатоукладному суспільстві один уклад, як правило, є пануючим, домінуючим. Об’єднуючи і підкорюючи всі інші суспільно-економічні уклади, він визначає характер соціально-економічного устрою суспільства в цілому, належність до визначеної суспільно-економічної формації. У цьому смислі пануючий суспільно-економічний уклад є основою, фундаментом всього суспільства в цілому”[10].

У марксистській традиції оскільки мінливою, випереджувальною силою визначались продуктивні сили, які вступали у протиріччя з виробничими відносинами, тому уклад був віднесений до [с.64] виробничих відносин. Саме ця позиція не сприймалась у інших підходах. Так, у визначення «соціально-економічного укладу» у історичних дослідженнях впроваджувався концепт «укладу життя», як сукупності суспільно-політичного, економічного і культурних устроїв. У шостому томі  «Життя економічне, культурне, національне ХІV- ХVІІ віків» у розділі 1. «Економічне життя: торгівля і промисел міський» М.С. Грушевський розглядав уклад як порядок, який склався у взаємозалежності економічного, політичного, соціального, культурного життя, та залежить від подій та активності самого народу – при пасивності уклад має залежність від зовнішніх впливів, при активності внутрішні події життя народу визначають уклад життя. М.С. Грушевський концептуально впроваджував гносеологічний концепт "уклад життя” також при розгляді інших історичних періодів та заклав певну традицію, здобутки якої мають і сучасну евристичність пізнання [11].

Але у такому розумінні не визначалася топіка суспільного устрою, оскільки все ставало і детермінантами, і домінантами водночас. Марксистська топіка суспільства визначала дермінантою суспільства економічну сферу при можливих домінантах в окремих періодах інших сфер, була сприйнята традиціями теорії довгих хвиль М.Д.  Кондратьєва та теорії короткострокових економічних циклів Дж. Кітчина, які обґрунтовувались у 1920-х роках.

Основою досліджень М.Д. Кондратьєва стала гіпотеза про те, що причиною утворення таких циклів є відновлення основного капіталу. Виникнення довгих хвиль (в середньому 55 років кожна) пов’язується з відтворенням пасивної частини капіталу. М.Д. Кондратьев, завдяки дослідженню економічних показників найбільш розвинутих країн (США, Великої Британії, Франції та Німеччини) за тривалий період часу - з кінця XVIII по 20-і роки ХХ століття, емпірично обґрунтовував та фактологічно доводив існування коротких та довгих хвиль капіталістичного виробництва. Він виокремив три повні довгі хвилі середньої тривалості 55 років кожна. Основною причиною цих циклів, на його думку, є необхідність оновлення постійного капіталу, розвиток нових технологій та галузей. За допомогою цієї моделі він передбачив Велику депресію 1929-1933 рр. [12]. Визначеною була також тенденція до скорочення терміну циклу, тому закінчення п’ятого циклу він визначив у 2011-2012 рр., як економічну кризу. Зараз ми спостерігаємо кризові явища, які були передбачені за цією «циклічною теорією».

На наш погляд, необхідно підкреслити методологічний підхід М. Кондратьєва в оновленні саме основного капіталу, який визначає соціально-економічний уклад, сукупність виробничих відносин.

Перед початком Другої світової війни Й. Шумпетер, який ґрунтувався на теорії "довгих хвиль Кондратьєва”, визначив основу коливань у впливах нововведень, які задають коливання всієї економічної системи. Створення нових технологій визначалось як інноваційний процес, а їхнє запозичення - як поширення, процес імітації. Саме тому економічний цикл розпадався на інноваційну та імітаційну складові. Шумпетеріанський підхід вплинув на дослідження другої частини основного детермінуючого протиріччя між продуктивними силами та виробничими відносинами, а саме - розвитку продуктивних сил [13]. На основі досліджень Й. Шумпетера виникла концепція соціально-технологічних укладів.

В середині 1970-х років після чергової кризи до теорії циклів звернулись європейські дослідники економіки. Німецький вчений Г. Менш доповнив шумпетеріанське розкладення кондратьєвських хвиль на ще одну складову - "технологічний пат”, як пояснення нижньої точки циклу. Тому цикл, на його думку, включає такі складові:

короткострокова (перехідно-депресивна) частина, фаза "технологічного пату”;

середньо-строкова (революційно-оновлююча) частина, інноваційна фаза;

довгострокова (еволюційно-застійна) частина, імітаційна фаза.

Г. Менш провів паралель між темпами економічного росту і циклічністю з проявом базисних нововведень. А. Кляйнкнехт доповнив теорію положеннями про те, що нововведення, як продукти, утворюються у фазі депресії, а нововведення - процеси відбуваються на підвищеній фазі довгої хвилі.

Великі цикли відновлення основного капіталу або цикли кон’юнктури М.Д. Кондратьєва уточнювались внутрішними циклами. Ця класифікація визначає такі види хвиль:

1. Довгі хвилі М.Д. Кондратьєва (приблизна тривалість 50-60 років), які обумовлені появою нових галузей та технологій.

2. Середні хвилі К. Жюгляра (періодичність 7-10 років) - інвестиційні цикли переоснащення устаткуванням, машинами та іншим матеріально-технічним забезпеченням. [с.65]

3. Короткі інноваційні хвилі (40 місяців) у межах «циклу кон’юнктури».

У 70-80-х роках ХХ століття відбувається становлення традицій дослідження циклічності інноваційного розвитку у роботах Й. Шумпетера, Г. Менша, С. Коваля, А. Кляйнкнехта, голландського дослідника Дж.Ван Дайна. На парадигму циклічності вплинули модель системної динаміки Дж. Форрестера, в якій визначались відтворення в капітальній сфері, теорія відтворення робочої сили К. Фрімена, цінові концепції Д. Дельбеке, П. Карпімена, Р. Батра; теорія військових циклів Дж. Голдстайна; теорія еволюційної економіки (Нельсона, Уінтера, Маєвського); теорія циклічності політичної історії США (інтравертні/екстравертні цикли Клінберга та активні/консервативні цикли А. Шлезінгера молодшого).

Концепція циклічності розвитку укладів отримала розвиток не тільки у соціально-економічній сфері, але й у політичній та військовій сферах, та у найбільш важливих системних процесах, якими для економіки є  процеси відтворення в капітальній сфері, відтворення робочої сили, коливання цін та інші.

Після розвалу Радянського Союзу у формуванні економіки незалежних держав як уламків пострадянського економічного простору дискусія велась навколо шляхів розвитку багатоукладної економіки, роздержавлення і приватизації власності, структурної перебудови різних галузей народного господарства, формування ринку та ринкових відносин, ринкової інфраструктури, державного регулювання перехідного етапу економіки. Але окрім теоретичних роздумів криза трансформування не тільки визначала ринкові механізми, а й розвиток архаїчних та кримінальних укладів економіки, навіть з’явилися нові поняття «тіньова» та «кримінальна» економіка. А іноді навіть використовують поняття «кримінальної революції» у перерозподілі власності.

На цей же час приходиться формування концепції технологічних укладів С. Ю. Глазьєва та Ю.В. Яковця. С. Глазьєв спробував розширити інноваційний підхід та за аналогією «соціально-економічного укладу» В.І. Леніна ввів поняття технологічного укладу.

Технологічний уклад – це сукупність технологій, які характерні для визначеного рівня розвитку виробництва; у зв’язку з науковим і техніко-технологічним прогресом відбувається перехід від більш низьких укладів до більш високих, прогресивних. Технологічний уклад охоплює замкнутий відтворювальний цикл від добування природних ресурсів і професійної підготовки кадрів до невиробничого споживання. У межах технологічного укладу здійснюється замкннений макровиробничий цикл, який складається з добування і отримання первинних ресурсів, всі стадії їх переробки і випуску набору кінцевих продуктів, які задовольняють відповідний тип суспільного споживання [14].

Зміна технологічного укладу співпадає зі зміною інноваційних хвиль Й. Шумпетера. Згідно цієї концепції зараз формується новий шостий технологічний уклад. Попередні п’ять укладів формувались у межах епохи капіталізму та визначені суттєвими особливостями продуктивних сил.

Провідні галузі та види діяльності, завдяки яким капітал має максимальне зростання, формують ядро технологічного укладу. Технологічні нововведення, що формують ядро, отримали назву ключових факторів. Кожному укладові притаманні свої особливості соціального життя суспільства, роль держави в управлінні виробництва, країни, які домінують, їх політика, перспективні наукові напрямки і ступінь їх значущості у виробництві. Майбутній технологічний уклад зароджується у надрах існуючого укладу та вступає у силу під час, коли попередній втрачає ефективність у збільшенні норми прибутку.

Серед сучасних російських економістів та прогнозистів, що досліджують уклади, необхідно відзначити Ю.В. Яковця. Він класифікує уклади за трьома ознаками: за сферою дії, за територіальною ознакою і за тривалістю. Причиною зміни укладів, на думку Ю.В. Яковця, є технічний прогрес. Він вважає, що «матеріалізація чергової ланки розвитку науки, підготовка кадрів до принципово нової техніки і технології стають першоджерелом загальнотехнологічної революції, на основі якої відбувається переворот у привласненні природних продуктивних сил» [15, 114-116] Зміна економічних відносин «знаходить свої прояви у зміні економічних засобів, всього устрою економічних відносин (при збереженні спадкового ядра) і, перш за все, у переважаючому полі діяльності» [15, 117].

На думку С.Ю. Глазьєва, перехід до постіндустріальної стадії розвитку суспільства знаменують заміна галузевого розподілу національної економіки розподілом технологічним, тенденція розвитку високих технологій у всіх галузях на відміну від попереднього розширення існуючих галузей.

Як вважає Д.А. Ключищєв, структура технологічного укладу має такий склад: ядро (групи взаємопов’язаних галузей і технологій, які на даному історичному проміжку часу виходять на перший [с.66] план і є основою даного технологічного укладу); виробничі технології, які відповідають ядру та використовуються у галузях даного технологічного укладу; невиробнича сфера, що розвивається з використання технології даного технологічного укладу. Принципи зміни технологічних укладів полягають у суперечності переходу від одного укладу до іншого; самовідтворення, саморозвитку; регулярності (поступовості); розвитку технологічних укладів за висхідною, від одного укладу до іншого; взаємозв’язку технологічних і соціально-економічних укладів та інші [16, 6-7]. Д.А. Ключищєв звертає увагу на дві найважливіші обставини. Перше – уклад охоплює різні сфери суспільного життя (економічну, соціальну, політичну, духовну, сімейно-побутову). Друге – при відпрацюванні поняття соціально-економічний уклад необхідно виходити з фундаментального фактору у розвитку суспільства, який не обумовлюється ніякою іншою причиною, і сам визначає сутність суспільства як особливої матеріальної системи. У якості такого фактора виступає праця.

Технологічний уклад має складну внутрішню структуру, особливе місце в якій займає ядро укладу. Тому структура технологічного укладу визначена таким чином. Ланцюг технологічного процесу виготовлення продукції поєднаний зі суміжними технологічними процесами у галузях-постачальниках і галузях-споживачах, які і складають технологічну сукупність технологічно сполучених виробництв. Поєднані виробничою кооперацією,  технологічно пристосовані одні до інших і маючи відносно однаковий рівень, вони складають систему сполучених технічних сукупностей – технологічний уклад, а базові технологічні сукупності створюють його ядро. Технологічні нововведення, ключовий фактор, який виникає у рушійних галузях та приймає участь у створенні технологічного ядра, розповсюджується у провідних галузях промисловості, до яких відносяться ті, що споживають ці нововведення і найкращім чином пристосовуються до них. Уклад характеризує технологічну систему, її стан та розвиток. Для технологічного укладу є характерним єдиний рівень продуктивних сил та загального наукового потенціалу. Життєвий цикл технологічного укладу складає приблизно 100 років. Він має такі фази. Перша фаза визначає зародження нового технологічного укладу, який ґрунтується на сучасних наукових відкриттях.

На другій фазі існує деяка монополія окремих компаній або організацій, які виробляють нові продукти (до 20 років). Під час цієї фази монополісти мають надприбуток. Конкуренти поступово порушують монопольне становище і виникає третя фаза технологічного укладу — домінування. Для фази домінування характерним є стрибок у розвитку, якому сприяє прискорений приплив капіталу у новий технологічний уклад. Тривалість цієї фази складає приблизно 50 років, вона пов’язана з перебудовою економіки, оновленням технологічних процесів у суспільному виробництві. Кінцевою є стадія згасання. Домінування нового укладу в економіці приводить до поступового старіння попереднього укладу.

У кожному укладі можливо визначити період домінування, технологічних лідерів, ядро технологічного укладу, його переваги порівняно з попередніми, основні економічні інститути, організацію інноваційної активності у країнах-лідерах. Типовим явищем економіки будь-якої країни є багатоукладність. Одночасно існують і взаємодіють у різних секторах економіки декілька технологічних укладів: переважаючий, який визначає досягнутий рівень конкурентоздатності і ефективності продукції і технології; той, що йде йому на зміну, який знаходиться у фазі інноваційного засвоєння; той, що витискується, але який зберіг свою силу у низки секторів економіки; реліктові уклади [18].

С.Ю. Глазьев дає таку періодизацію технологічних укладів [14]:

Перший технологічний уклад. Період: 1770-1830 рр. Ядро: Текстильна промисловість, текстильне машинобудування, виплавка чавуну і обробка заліза, будівництво каналів, водяний двигун. Ключовий фактор: Текстильні машини.

Другий технологічний уклад. Період: 1830-1880 рр. Ядро: Паровий двигун, залізничне будівництво, транспорт, машино- та пароплавобудування, вугільна, станко- та інструментальна промисловість, будування, вугільна промисловість, чорна металургія. Ключовий фактор: Паровий двигун, станки.

Третій технологічний уклад. Період: 1880-1930 рр. Ядро: Електротехнічне і важке машинобудування, виробництво і прокат сталі, лінії електропередач, неорганічна хімія. Ключовий фактор: Електродвигун, сталь.

Четвертий технологічний уклад. Період: 1930-1970 рр. Ядро: Автомобілебудування, тракторобудування, кольорова металургія, виробництво товарів тривалого використання, синтетичні матеріали, органічна хімія, виробництво та переробка нафти. Ключовий фактор: Двигун внутрішнього згорання, нафтохімія. [с.67]

П’ятий технологічний уклад. Період: 1970-2010 рр. Ядро: Електронна, обчислювальна, оптико-волоконна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, виробництво та переробка газу, інформаційні послуги. Ключовий фактор: Мікроелектронні компоненти.

Основна причина «міжукладних» криз полягає у запізненому реагуванні на необхідність зміни або вдосконалення продуктивних сил, утримання їх суспільними відносинами. Країни, які вчасно пристосувались до нового технологічного укладу, входять у групу лідерів і, навпаки, які не встигають, опиняються у групі аутсайдерів. Так, СРСР запровадив індустріалізацію під час становлення нового технологічного укладу, сформував продуктивні сили у відповідності до вимог світового виробництва у 30-х роках ХХ століття, що дозволило перемогти у Другій світовій війні. І навпаки, недооцінка процесів комп’ютеризації у 70-х роках у становленні нового технологічного укладу стала економічним фактором руйнування держави.

У теперішній час спеціалісти стверджують фазу домінування V технологічного укладу при технологічному лідерстві Японії, США, Німеччини, Швеції, ЄС, Тайваню, Кореї, Канади і Австралії. [14, 96-97].

Тому вихід, який пропонується прихильниками концепції технологічних укладів, полягає у підготовці до переходу до нового технологічного укладу. Ключовим фактором наступного, шостого технологічного укладу, економісти визначають: нанотехнології, кліткові технології і методи генної інженерії; виникнення альтернативної енергетики (водородна енергетика, використання енергії вітру, сонця) [17]. Припускається, що ядром шостого технологічного укладу будуть наноелектроніка і фотоніка, генна інженерія і біотехнологія тварин, а потім і людини; змістовні інформаційні системи глобального рівня (наукові, екологічні, освітні, соціокультурні). Прогнозуються зміни постіндустріального, інформаційного технологічного укладу на інноваційний технологічний уклад.

Президент Б. Обама під час виступу у Національному інституті здоров’я (NIH) – центрі медичних досліджень у м. Бесезда, штат Меріленд,  30 вересня 2009 року об’явив про асигнування 5 млрд. доларів на наукові дослідження у галузі медицини, як саме велике за всю історію США. Ці кошти мають призначенням створення робочих місць для науковців, проведення наукових досліджень, виробництво необхідного обладнання, будівництва та модернізація лабораторій та наукових центрів, 12000 наукових грантів. Фінансування цих програм є складовою частиною 787 млрд. державної програми  економічного стимулювання [21]. Ці події свідчать, що Американська держава вже почала фінансувати новації нового укладу. До інноваційного укладу вже підготовлені лідери Євросоюзу, а також Японія, Південня Корея, Тайвань, за допомогою федеральних програм готується Росія. Українська держава поки ще не визначила свою роль у наступному укладі, тому існує загроза бути відкинутою у розвитку щонайменше на сорок років.

Висновки

Пошук основ суспільного виробництва безпосередньо пов'язаний з визначенням соціально-економічного та технологічного укладу. Це поняття отримало ґрунтовне дослідження у марксистській формаційній теорії. Родовим відносно категорії суспільної формації є поняття людського суспільства, як відокремленої від природи життєдіяльності людей, яка історично розвивається і визначає рівень розвитку суспільства у історичному процесі. Суспільна формація відображує логіку історичного процесу, його сутнісні характеристики: історично обумовлений суспільний спосіб виробництва, систему суспільних відносин, соціальну структуру, у складі якої визначальне місце мають класи і класова боротьба.

У той же час, якщо спосіб виробництва розглядався на рівні суспільного виробництва, як взаємозв’язку продуктивних сил і виробничих відносин, то соціально-економічний уклад лише як система виробничих відносин визначеного типу, яка формує суспільну форму виробництва.

Для відображення виробничих відносин, які створюють у своїй сукупності економічну структуру, основу суспільства В.І. Ленін визначив п’ять укладів на території Росії: 1) патріархальне господарство; 2) дрібне товарне виробництво; 3) капіталістичне виробництво; 4) державний капіталізм; 5) соціалізм. При чому соціально-економічний устрій того чи іншого суспільства може включати у себе як один, так і декілька суспільно-економічних укладів. У багатоукладному суспільстві один уклад, як правило, є пануючим, домінуючим. В цій концепції враховувалися виробничі відносини, але протилежна сторона продуктивні сили зв’язувались лише з одним прогресивним класом і його абсолютизація призвела до «консервації» теорії. Своєрідний методологічний прорив був здійснений М.Д. Кондратьєвим у дослідженні оновлення саме основного капіталу, який визначає соціально-економічний уклад, як сукупність виробничих відноси надавши достатньо міцну основу прогнозування циклічності розвитку суспільних відносин. [с.68]

Шумпетеріанський підхід вплинув на дослідження другої частини основного детермінуючого протиріччя між продуктивними силами та виробничими відносинами, а саме розвитку продуктивних сил. На основі досліджень Й. Шумпетера виникла концепція технологічних укладів. Г. Менш, А. Кляйнкнехт доповнили визначення основних фаз циклу як такі: короткострокова (перехідно-депресивна) частина, фаза "технологічного пату”; середньо-строкова (революційно-оновлююча) частина, інноваційна фаза; довгострокова (еволюційно-застійна) частина, імітаційна фаза.

Визначення циклічності соціально-економічного укладу у взаємозв’язку з технологічним укладом спрямували дослідження циклічності інших соцієтальних сфер суспільства. Технологічний уклад охоплює замкнений відтворювальний цикл від добування природних ресурсів і професійної підготовки кадрів до невиробничого споживання у макровиробничому циклі привласнення природних ресурсів у функціонуванні ядра технологічного укладу та його поступових змінах за допомогою нововведень, ключових факторів. Сутність та механізми укладу визначають особливості соціального життя суспільства, роль держави в управлінні виробництвом, країн, які домінують, їх політику, перспективні наукові напрямки і ступінь їх значущості у виробництві.

Ці парадигмальні положення розвивались відносно як виробничо-технологічних, так і соціально-технологічних укладів, як основи соціальної інженерії.

Застосування парадигми єдності соціально-економічного та технологічних укладів, як відображення протиріччя між виробничими відносинами та продуктивними силами надає нові можливості для аналізу розвитку сучасного суспільства.

Концепції технологічних укладів засновуються на марксовій концепції розвитку продуктивних сил и поступової зміни виробничих відносин, оскільки зміна ключових технологій, з одного боку, спиралась на попередній уклад, як на основу зміни, а з іншого боку, формування нового технологічного ядра концентрує резерви системи, та, перш за все, капітал, науковий та організаційний потенціал на новому рівні. Тому в концепції соціально-технологічних укладів відображені як закони діалектики, так і уточнюються механізми їх здійснення у суспільстві у просторово-часовому вимірі, у діалектичних взаємозв’язках стабільності та мінливості, статики та динаміки. В той же час, перехід до нового укладу не є лише руйнуванням попереднього укладу, а є виходом на новий рівень розвитку у базуванні на попередньому рівні. До того ж, спроби у модернізаційній практиці глобалізації по відношенню до країн, що розвиваються, включення до нового технологічного укладу були успішними лише у політично-згуртованих країнах, які обирали, як правило, одну з декількох стратегій розвитку. Перша відбувалася на основі незалежності держави у будуванні індустріальної економіки та обміні природних ресурсів на технологічні знання, в тому числі інформаційного технологічного укладу, та виходили на інноваційне лідерство у новому укладі. Цей шлях був у СРСР у четвертому технологічному укладі, Японії, Південній Кореї, Малайзії та інших «південно-східних драконах» у п’ятому, зараз ця стратегія формується у Індії та Китаї.

Інша стратегія визначала входження у глобальну економіку через кластери розвитку, будувались можливі передові кластери глобальної економіки у державі, всі інші продукти виробництва та споживання, а також послуги, отримувались з інших держав через міжнародні політичні та економічні угоди. Ця стратегія здійснювалася у кластері морських перевезень Норвегії і інших європейських кластерах [19]. Але цей шлях може перетворюватись у шлях «економічного вбивства» країн, що розвиваються. Це відбувається у процесі підвищення впливу розвинутих держав через міжнародні установи та транснаціональні корпорації з метою отримання доступу до природних ресурсів [20]. Через державні та пільгові займи формується «сімейність» та олігархія у політиці, та кластери стають засобом придбання у політичної олігархії безпеки іноземного використання ресурсів, змінюється і співвідношення у державі військовослужбовців з переваги збройних сил Міністерства оборони у бік переваги службовців внутрішніх справ, спрямоване на захист цього режиму.

Лише під час четвертого та п’ятого технологічного укладу окремі країни успішно отримали незалежність від колоніалізму та неоколоніалізму шляхом націоналізації природних ресурсів країни у державну власність. В цілому концепція соціально-економічних укладів має прогностичний та евристичний потенціал дослідження макро-, мезо- та мікротенденцій суспільного розвитку.

Необхідно відзначити, що державоцентричний устрій розподілу прибутку та організації праці, як довів розвал Радянського Союзу та Югославії, якщо не входить у новий технологічний уклад, може бути беззахисним перед технологіями руйнування нового укладу, в даному випадку інформаційних війн, а слід за цим можливою є і військова загроза. До того ж інформаційна, економічна та військова загрози нового укладу створили постнеоколоніалізм з використанням на новому рівні [с.69] чужих природних, людських (работоргівля та міграція трудового потенціалу), економічних (фінансової залежності партнерів у кластерах та економічних зв’язках) ресурсів, кримінальних технологій як попереднього укладу так і сучасного (від технологізації піратства, тероризму до незалежності від влади кримінальних територій).

Україна опинилась в стані необхідності вирішення питань перерозподілу власності, відносин власності, не тільки від державної до приватної, а й від приватної до олігархічної. Олігархічна організація суспільних відносин через корупцію та лобіювання привласнює інститути державної влади, та політична боротьба визначає «руїну» переділу власності, неусталеність системи виробничих відносин. В свою чергу ані олігархічні клани, ані слабка держава не готує економіку країни до нового технологічного укладу. До того ж, слабка держава надає можливості як постнеоколоніалізму сильних країн з технологіями привласнення внутрішніх багатств країни, так і технологізації кримінальних процесів.

Сучасна світова криза, яка прогнозована у парадигмі циклічності М.Д. Кондратьєва, визначає початок нового технологічного укладу, оновлення основного капіталу, концентрації фінансових ресурсів для впровадження інновацій, підготовки кадрів та організації цього процесу. Тому нагальної потребою для України є організація та стабілізація соціально-економічного укладу, формування дієвої та дієздатної вертикалі влади, концентрація економічних і фінансових, наукових та кадрових ресурсів на відбування індустріальних та інформаційних технологічних укладів та визначення ролі України у новому інноваційному укладі.

Використана література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. і голов. Ред.. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «ПеруН», 2003. - С.1290.

2. Новий тлумачний словник української мови. Т.3. - П-Я.- вид.2. – Київ: Аконіт, 2003. - С.612.

3. Уклад //Современный толковый словарь русского языка Ефремовой//http://dic.academic.ru/dic.nsf/efremova/258287/%D0%A3%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4

4. Уклад //Толковый словарь Ушакова //http://dic.academic.ru/dic.nsf/ushakov/1065650

5. Уклад //Словарь Ожегова //http://dic.academic.ru/dic.nsf/ogegova/254038

6. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 13. - С. 7,8; Т. 18. - С. 222; Т. 19. - С.404, 413, 419; Т. 23. - С. 91; Т. 25. -С. 18; Т. 26. - С. 280, 419; Т. 29. - С. 259; Т. 48. - С. 29

7. Ленин В. И. Полн. Собр. Соч. - Т. 2. - С. 196, 222; Т. 3. - С. 13, 101, 164, 165, 183, 184, 185, 380, 493; Т. 4. - С. 36, 37; Т. 6. - С. 195; Т. 36. - С. 296; Т. 39. - С. 271, 272; Т. 45. - С. 158, 159, 207.

8. Ленин В. И., Полн. собр. Соч. - 5 изд., Т. 36. - С. 296; Т. 43. - С. 158, 207, 221.  Ленин В. И., Развитие капитализма в России // Полн. собр. соч. - 5 изд Т 3.- Ленин В. И. Рецензия. А. Богданов. Краткий курс экономической науки //Там же, Т. 4. Ленин В. И.Три источника и три составных части марксизма //Там же, Т. 23. Ленин В. И. О «левом» ребячестве и о мелкобуржуазности //Там же, Т. 36; Ленин В. И. Великий почин //Там же, Т. 39. Ленин В. И. О продовольственном налоге//Там же, Т. 43

9. Ленин В.И. Доклад о продовольственном налоге на собрании секретарей и ответственных представителей ячеек РКП (б) г. Москвы и Московской губернии //Ленин В.И. Полн. Собр. Соч. – 5 изд. – Т.43 – С.158.

10. Семенов Ю. И.. Уклад общественно-экономический //Большая Советская энциклопедия //http://bse.sci-lib.com/article113839.html

11. Грушевский М.С. Життя економічне, культурне, національне ХІV- ХVІІ віків //http://libclub.com/G/Grushevskiy/Grushevskiy-244-1.htm17.

12. Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения: Избр. тр. / Сост. Ю.В.Яковец. - М.: Экономика, 2002. - 767 с.

13. Шумпетер Й.А. Теория єкономического развития . – М.: Прогресс, 1982. – 401с.

14. Глазьев С.Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития.- М.: ВлаДар, 1993. -310с.

15. Яковец Ю. В. Циклы. Кризисы. Прогнозы. - М.: Наука, 1999. – 448с.

16. Ключищев Д.А. Технологические уклады и их влияние на формирование экономических структур и институтов. – Автореферат диссертации кандидата экономических наук по специальности 08.00.01. – Воронеж, 2005 – 17с.

17. Яковец Ю.В. Эпохальные инновации ХХI века.- Междунар. ин-т П. Сорокина, Н. Кондратьева.- М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2004. – 444с. [с.705]

18. Орешенков А.А. //http://uecs.mcnip.ru /modules.php?name=News&file=article&sid=20

19. Соколенко С. И. Производственные системы глобализации: сети, альянсы, партнерства, кластера: Украинский контекст. — К.: ЛОГОС,  2002. — 647 с.

20. Перкинс Джон Исповедь экономического убийцы /Confessions of an Economic Hit Man. - М.:Издательство: Претекст, 2008. – 416 с.

21. Служба новостей «Голоса Америки». Барак Обама объявил о беспрецедентных ассигнованиях на медико-биологические исследования. 30 сентября 2009. //  http://www1.voanews.com/russian/news/health/obama-nih-2009-09-30-62933692.html

Lepskiy M. The Phenomenon of the Social and Technological Structures.

The article is devoted researcher the essence and content of the Phenomenon of the Social and Technological Structures. The Contradictions between industrials relations and productive forces explorers in the Interrelationship of the Social and Economic and Technological Structures. The Problems of Ukraine’s entry to the sixth innovation Structure is defined in the Article. [с.71]